Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати вимогу управління ПФУ від 1 березня 2013 року № Ф-236 про сплату недоїмки в розмірі 4572 грн 42 коп (далі - спірна вимога).

На обґрунтування позову зазначив, що він є пенсіонером за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та ФОП, перебуває на спрощеній системі оподаткування, тому на підставі частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI) звільняється від сплати за себе єдиного внеску, у зв'язку з чим спірна вимога підлягає скасуванню.

Суди встановили, що ОСОБА_11 зареєстрований як ФОП з 28 серпня 1995 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію. З 11 жовтня 2000 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ як страхувальник, що вбачається зі змісту картки страхувальника. Одночасно з цим ОСОБА_11 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням, виданим ПФУ 13 квітня 2009 року, і отримує пенсію на пільгових умовах за списком № 1, призначену на підставі статті 13 Закону № 1788-XII, що вбачається зі змісту протоколу від 10 березня 2009 року № 249. Протягом 2012 року перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку.

Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 рік ОСОБА_11 до органів ПФУ не надав, що відображено в акті про неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку від 26 лютого 2013 року.

У зв'язку з цим управління ПФУ нарахувало позивачу єдиний внесок за 2012 рік виходячи з його мінімального розміру. 1 березня 2013 року управління ПФУ сформувало та надіслало позивачу спірну вимогу.

Договір з ПФУ про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_11 не укладав.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 22 квітня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 липня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, управління ПФУ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 28 листопада та 19 грудня 2013 року (№№ К/800/38461/13, № К/800/38274/13), 14 і 16 січня, 25 червня 2014 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. Просить рішення судів у цій справі скасувати і прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява управління ПФУ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.

Так у постанові від 16 січня 2014 року, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що ФОП, які отримують пенсію за віком на підставі частини першої статті 13 Закону № 1788-XII і не досягли 60-річного віку, сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що на особу, якій призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку, поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI і така особа звільняється від сплати за себе єдиного внеску.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

Таким чином, за змістом цієї норми ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати єдиного внеску за себе, за умови, якщо такі особи є пенсіонерами за віком (незалежно від того, досягли вони загального пенсійного віку чи така пенсія оформлена на пільгових умовах - зі зменшенням віку) та отримують відповідно до закону пенсію.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються, зокрема, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 зазначеного Закону та частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. Таке право виникало у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому статтею 13 Закону № 1788-ХІІ, на підставі пункту «а» частини першої якої, як установили суди, позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - зі зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону № 1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить жодного винятку щодо пенсіонерів за віком.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції щодо протиправності спірної вимоги управління ПФУ ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року (№№ 21-57а14, 21-70а14).

Водночас, колегія суддів дійшла висновку, що в інших справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких також додано до заяви, правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 28 листопада 2013 року та постановах від 19 грудня 2013 року (№№ К/800/38461/13, К/800/38274/13) і 14 січня 2014 року виходив із того, що особи, які отримують пенсію за віком на підставі статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не є пенсіонерами за віком у розумінні пункту четвертого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, тому вони є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У постанові від 25 червня 2014 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що ФОП, які отримують пенсію, призначену за вислугу років і не досягли віку, з якого призначається пенсія за віком, сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах у цих справах.

Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький